Люди виживали, як могли: готували їжу на багатті біля будинків. Продуктів до магазинів не завозили. Працював ринок, проте ціни виросли в декілька разів. Для того, щоб добути питну воду, люди вистроювалися у великі черги у приватному секторі, де були колодязі. Для інших потреб набирали воду з річки. Гуманітарна допомога від росіян була дуже убогою: буханець хліба, банка тушкованки, пачка крупи, олія. Усе це давали один раз на тиждень.
Під час окупації деякі мешканці співпрацювали з росіянами. До початку війни неможливо було уявити, що у місті стільки прихильників «руського мира», які очікують «визволення». Колаборанти надавали інформацію про співробітників поліції, місцевої влади, військовослужбовців, держслужбовців та учасників АТО.
Так, окупанти казали ізюмчанам, що «не воевать пришли, а спасать», але місцеві незмінно уточнювали, чи, бува, не від хорошого життя той «порятунок».
Ворожі війська лазили по житлових будинках, грабували магазини, склади, погрожували та вбивали мирних жителів.
Після визволення міста в лісі знайшли масове поховання з майже 450 тіл. Деякі з них — з ознаками катування. Це одна з найстрашніших ілюстрацій звірств росіян у цій війні. На місці працювали міжнародні експерти.